Person

Январь, 2020
Наталія Шатайло: «Я відчуваю себе феєю»

Вселяти надію тоді, коли надії не залишається, підтримувати тих, кому страшно, давати наснагу, коли покидають сили.

Про своє покликання, про віру та позитив у тому, в чому, здавалося б, його не може бути, HARVED online розповіла психологиня Подільського регіонального центру онкології Наталія Шатайло

Чому саме психологія?

Напевно, це промисел Божий. Я ніколи не думала про цей фах і навпаки, жартувала над психологами, чого їм не вистачає і чому вони отримують другу вищу освіту за цією спеціальністю. Я навіть не пам`ятаю день, коли вирішила подати документи на вступ.

Потім я два роки плакала, адже додому потрібно було діставатися пізно ввечері пішки, бо навчалась після роботи щодня і всі вихідні. Після закінчення мала йти на державну службу, але дуже вдячна долі, що туди не потрапила. І пішла працювати в . Я була першим онкопсихологом в Україні. Це був 2006 рік.

Першим завжди важко…

Тоді це взагалі нікому не було потрібно, окрім мене та пацієнтів, яким поставили онкологічний діагноз. Пропрацювавши кілька місяців, я зрозуміла, що це ще непід`ємна брила і я її не витягну. І я пішла в приватний бізнес, декілька років пропрацювала заступником директора однієї відомої вінницької медичної фірми.

Чому ж повернулися до онкодиспансеру?

Мабуть, так було треба долі. Після народження сина я  кожного ранку  прокидалася з думкою, що мені потрібно повернутися до роботи в онкологію. Нібито мене хтось тут чекає…

Кажуть, що двічі в одну річку не увійти… На собі перевірила й можу сказати, що в житті все можливо! Я дякую Господу й долі за новий шанс! І дуже це ціную!

Відчули різницю між тим, що було десять років тому?

Змінилося все: керівництво, підхід, лікування та психологічна  реабілітація пацієнта відбуваються за міжнародними стандартами. І найголовніше для мене – це те, що пацієнт бачить, що лікарі сприймають його проблему як власну.  Працюють у команді для найголовнішого – покращення здоров’я та  якості життя пацієнта!

Що мало найбільший вплив на Ваше професійне становлення?

Психологія – це наука, мистецтво та філософія одночасно. Це можливість всупереч часто травматичному досвіду та вкрай важким життєвим  ситуаціям пройти впевнено та гідно свій життєвий шлях! Звичайно, це мій досвід та власний життєвий шлях, який мені довелось пройти. Та, звісно, постійне навчання!

Коли людина чує діагноз «онкологія», вона переживає стрес, шок…

Я є емпатуючим психологом, тому що все це пережила із мамою. Від постановки діагнозу, хіміотерапії, операції, довгого періоду ремісії до термінальної, паліативної стадії у реанімації. Я завжди кажу, що пройшла під танками і мені не страшні велосипеди!

І я знаю, як це болить, я знаю, коли треба промовчати, коли треба просто взяти за руку і сказати: «Це нормально!».

 

 

Які перші слова Ви кажете пацієнтові?

Питаю, чи знає він свій діагноз. За кордоном діагноз розкривають. Дуже часто родина просить не казати  діагноз своїм близьким…Лікар може сказати, що є підозра на діагноз. Але коли кажуть їм, а самому пацієнту – ні, він все одне це відчуває, бо не можна приховати емоції, не можна приховати погляди. І коли пацієнт залишається сам на сам із психологом, він каже: «Я все знаю, я відчуваю!».

Але все одне з-за цього бар`єру доведеться виходити. Людина не може лікуватися, не знаючи, від чого.

Є люди, які собі кажуть: «Лікарі помилилися, я знаю, що у мене ніякої онкології немає». Є різні ситуації, з якими ми вміємо впоратися.Трапляється, що мене викликають до стаціонару, де в тяжкій стадії пацієнт, але лікарі не можуть йому  про це сказати, не можуть сказати: «Ми зробили все і навіть більше, і Ви маєте прийняти цю ситуацію». Ми говоримо, приймаємо ситуацію, але не виключаємо надію. І людина їде додому, аби владнати справи, із думкою про те, що дива трапляються і що вона може бути виключенням, чому б ні…

 

 

Ви постійно стикаєтесь із таким негативом…

Але є і позитивні ситуації, є ситуації, коли людина всупереч усьому залишається живою. Я людина, що вірить, і віра дає мені наснагу, дає можливість допомагати й бути з людьми в той час, коли я їм потрібна. Це моє покликання. Я відчуваю себе феєю, коли даю людям віру й надію. І протягом декількох сесій, протягом декількох відвідувань людина міняється. І коли людина виходить із кабінету зі словами: «Я щасливий, я завтра уже  не прийду» – це найкраща нагорода.

Є ситуації, коли людина «відходить» – я не кажу «помирає», бо я людина, що вірить, – а її рідні стають моїми клієнтами, бо відчули мою підтримку.

 

 

Які слова Вам говорити найважче?

Найскладніше було сказати пацієнтці: «Вашого сина не стало». Але я переконалася у тому, що людина, яка вірить, зовсім по-іншому сприймає свій хрест, свою долю, свою хворобу, і це однозначно.

Скільки зазвичай потрібно сеансів?

Це дуже індивідуально.

Як Ви працюєте з пацієнтами?

Це теж дуже індивідуально, до кожного доводиться підбирати свій «ключик».

 

 

Ви працюєте тільки з пацієнтами чи з їхніми родинами також?

Звичайно й родиною також.Онкологія виліковна на ранній стадії, головне – не втратити час. І на п`ятому-шостому сеансі зазвичай людина вже бачить точку В, куди вона має потрапити, тобто бачить своє майбутнє, але її родина цієї точки не бачить. І людина  відчуває себе  здоровою, а її родина каже: «Ні, ти ж хвора, почекай, тобі ще потрібно лікуватися». А людина починає  уже цінувати всі свої звичайні фізичні можливості: чути,  бачити, самому ходити, самому їсти.

Що ще Ви кажете?

Поганий той психолог, який дає поради. Я ставлю запитання: коли ви обіймались, коли ви говорили, коли ви робили подарунки, коли просто сиділи й мовчали, коли просили пробачення один в одного.

Трапляється, що хворий хоче піти, готовий піти, бо йому важко, бо він бачить, яка виснажена родина, але рідні бояться його відпустити, бо їм страшно залишитися без близької людини.

А як щодо образи стосовно хвороби? Який шлях людина має пройти, щоб її перебороти?

Не треба бороти – треба прийняти, проговорити, прожити, відпустити. Це як ваги на торгах: на одній чаші образа – на іншій здоров`я.

Але в той момент, коли це трапилося, у людини рухнув світ…

Світ рухнув – але ти живий, і ти взяв камінчик із цього світу і ростив його, підживлював кожного разу, коли згадував про образу…

І навіть якщо людина простить її – зруйнований світ не повернеться…

Не повернеться. Але ми повернулися. Тому потрібно обрати, що важливіше: образа – чи здоров`я.

Ваше улюблене гасло?

«Хочеш бути щасливим – будь!»

Тоді на останок – Ваші побажання читачам.

Мене зажди переповнюють  неймовірні почуття, коли внаслідок кропіткої  й важкої праці над собою у людей з’являється віра у себе та змінюється життя та здоров’я на краще! Цього й бажаю!

 

 

+38 (067) 950-43-86
+38 (063) 801-73-46
shataylonv@gmail.com
Практичний психолог

Спілкувалась Катерина Баркалова
Фото Андрій Ткачук